Муравський шлях починався в кримському степу і пролягав міжріччям Донського та Дніпровського вододілу від Перекопу до російської Тули.
Від нього відходили Кальміуська та Ізюмська сакми. Перша з них йшла вздовж узбережжя Азовського моря і перетинала річки Кальміус і Сіверський Донець неподалік того місця, де в нього впадає річка Борова.
Далі шлях прямував через Ізюмський район до міста Дивни, де з’єднувався з Муравським. Ізюмська сакма проходила через території сучасних Харківської області України та Білгородської області Російської Федерації, починаючись на захід від міста Оскол.
На Правобережну Україну вів Чорний, або Шпаков, шлях, що починався за перекопським перешийком від Керван-Іоль (Караванної дороги) і проходив через Запоріжжя до Чорного лісу, що знаходився у верхів’ях Інгульця, Інгула, Тясміна, від якого і отримав одну зі своїх назв.
Далі шлях повертав на захід і поділявся на дві частини – північну та південну. Від цієї останньої брав свій початок Кучманський шлях, що прямував на південь, після чого він прямував повз Умані на Львів, Люблін і далі до Варшави.
Північне відгалуження проходило поблизу Корсуня, Богуслава, Лисянки, Жашкова, Тетієва, з’єднуючись із південним у районі Липовця.
Головними перевагами татар при грабіжницькому набігу були раптовість нападу та швидкість пересування.
Спочатку вони намагалися непомітно заглибитися в українські землі, потім ставали табором — кошом і розсилали в різні боки загони для захоплення полонених.
Як правило, такі експедиції чамбулів, що відокремлювалися від основних сил, здійснювалися протягом трьох-чотирьох днів, після чого татарське військо, вже обтяжене ясиром і здобиччю, поверталося до Криму.
Приховане проникнення летких загонів татар добре описано Бопланом.
Кримці, за його словами, «розходяться променеподібно в чотири різні сторони: одні на північ, інші – на південь, інші – на схід та захід».
Після цього «маленький загін у 100 чоловік поділяється на три частини, по 33 особи в кожному, і продовжує шлях, як і раніше, якщо не зустрінеться якась річка; потім, пройшовши близько півмилі, вони починають знову ділитися натрій, по 10 або 11 чоловік у кожному, і знову розбігаються вбік.
Всі ці дрібні загони в 10 людей розбігаються у полі, але так, щоб не зустрітись на дорозі. Нарешті, у призначену годину вони збираються для побачення в обумовлене місце. За 12 миль від місця відправлення, в якійсь лощині, де є вода і хороша трава, бо там роблять привал.
Потім вони продовжують шлях уже цілим корпусом, по дорозі беруть нападом якесь прикордонне містечко, захоплене зненацька, грабують села і йдуть у степи.
Взагалі зустріти татар досить важко, хіба якось випадково, застав їх за їжею, питтям або вночі під час сну, але й тоді вони тримаються завжди насторожі».
Коли ж їх все ж таки вдавалося застати зненацька, вони «розсипаються в різні боки, як мухи, куди хтось може, але, тікаючи, обертаються і пускають з лука стрілу так влучно, що на відстані 60 або 100 кроків ніколи не дають промаху по людині» .