Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) було створене у 2015 році з амбітною метою — стати «мечем правосуддя» у війні проти корупції. Однак минуло вже майже десять років, і суспільство дедалі частіше ставить питання: де результат?
За цей час НАБУ відкрило тисячі проваджень, десятки чиновників високого рангу були затримані — народні депутати, судді, міністри, очільники держпідприємств. Та майже всі гучні справи завершуються за одним і тим же сценарієм: затримання → застава → свобода → втеча або безкарність. Коефіцієнт корисної дії від діяльності бюро — як у перших паротягів XIX століття: шуму багато, а руху вперед майже нема.
Вироки є, але що з ними?
За офіційною статистикою, НАБУ та САП передали до суду понад 400 справ. Проте скільки з них закінчилися реальним ув’язненням?
Справжніх вироків — менше трьох десятків.
Наприклад, справа екс-нардепа Максима Микитася — гучний кейс про шахрайство на майже 1,2 млрд грн. Застава? Було кілька — спочатку 100 млн грн, потім 260 млн. Вироків за основними епізодами — досі нема, а сам Микитась перебуває під захистом угоди зі слідством і фактично на волі.
Екс-голова ДФС Роман Насіров. Обвинувачення — махінації на 2 млрд грн. У 2017 році його затримали просто в лікарняному ліжку. Застава — 100 млн грн, і він вийшов на волю, зняв електронний браслет і… досі не отримав вироку.
Суддя Чаус, який закопував долари в банках на городі — став мемом. Після втечі до Молдови й гучної екстрадиції — справа досі без вироку.
Імітація замість боротьби
Десятки мільйонів доларів, виділених на створення та підтримку НАБУ (в тому числі з бюджету США, ЄС та України), йдуть на зарплати детективам, дорогі автомобілі, PR-кампанії та обслуговування системи, яка працює лише наполовину.
Реальна боротьба з корупцією? Це коли:
- винний отримує вирок;
- сплачує штраф або відбуває покарання;
- гроші повертаються в бюджет.
Але в реальності:
- фігурант платить 10–15% від вкраденого у вигляді застави;
- виходить на волю та або живе в Україні «без зайвого шуму», або — емігрує до Австрії, Іспанії чи Польщі;
- ні грошей, ні покарання — лише заголовки у ЗМІ про «успішні затримання».
Симптоматична система
НАБУ — це не просто бюро. Це елемент системи, де суди, прокурори, САП, поліція та навіть інші антикорупційні органи (як НАЗК чи ДБР) існують не для вирішення проблем, а для створення ілюзії активної боротьби.
Причини провалу:
- затягування справ у судах (часто — роками);
- залежність суддів та прокурорів;
- політичні впливи;
- втечі підозрюваних за кордон одразу після виходу під заставу.
Імітація з високою зарплатнею
Детективи НАБУ отримують понад 60–100 тисяч грн на місяць, керівництво — ще більше. При цьому результативність роботи не вимірюється поверненими коштами в бюджет, а кількістю відкритих справ і затримань, що не доходять до вироку.
НАБУ, на жаль, за 10 років не стало незалежним і ефективним органом, як очікувалося. У найкращому разі — це дорогий антикорупційний театр, у найгіршому — ширма для прикриття корупційної системи, де “боротьба” зводиться до гучних піар-акцій.
Корупція як була безкарною, так і залишається. І поки високі зарплати детективів не конвертуються у реальні вироки — це не боротьба, а бутафорія за бюджетні кошти.
Хочете реальних змін? Почніть із вимоги результатів — не гучних справ, а повернутих коштів і засуджених посадовців. Тільки тоді слова “антикорупційна боротьба” матимуть сенс.
