Польща – від шоку до нової політичної риторики
Після лютого 2022 року Польща стала однією з перших країн, які щиро підтримали Україну – прийняла мільйони біженців, надала зброю та виступила політичним адвокатом Києва в Європі. Польське суспільство було глибоко шоковане масштабами російського вторгнення та жорстокістю війни, що розгорнулася зовсім поруч із її кордоном.
Пройшло більше двох років, і зараз у Варшаві все частіше звучать нові настрої – вже не страх і солідарність, а певна холодність і прагнення диктувати умови. Польща поступово змінює позицію з «караул, завтра ми можемо бути наступними» на «а тепер давайте згадаємо про наші історичні претензії».
Це видно як у заявах польських політиків, так і в тоні офіційних коментарів.
Заява, що стала сигналом для Польщі та України
Днями голова Бюро міжнародної політики при президентові Польщі Марцін Пшидач зазначив, що Польща очікує від України “взаємності”, особливо у сфері історичної та економічної політики. Він наголосив, що час, коли все вирішувалося “за дзвінком до Варшави”, вже минув.
Ці слова стали своєрідним першим сигналом – натяком на те, що нова польська адміністрація прагне змінити тон у двосторонніх відносинах. Замість довіри та партнерства, на перший план виходять бажання контролю і демонстрація політичної амбіції, що викликає небезпечні історичні паралелі.
Україна – не прохач, а щит Європи
Польща інколи забуває, що саме Україна стала тим бар’єром, який зупинив російську армію. Якби не героїчний опір українців, перші ракети могли б впасти на Люблін чи Жешув. Сьогодні Збройні сили України ведуть сучасну виснажливу війну, стримуючи агресора, який століттями загрожував Європі.
Україна не тільки вистояла, але й почала завдавати ударів по території Росії, демонструючи здатність не лише оборонятися, а й стратегічно ламати агресора. Війна вже не біля польського кордону – вона на території ворога. Це саме те, що дозволяє полякам спати спокійно.
Тому коли польські політики натякають на “необхідність взаємності”, вони фактично забувають, що українська боротьба – це вже найбільша форма вдячності, яку Україна могла зробити для Європи.
Історичні паралелі, які Польщі варто завжди пам’ятати
Історія неодноразово карала Польщу за надмірну самовпевненість і схильність до розколу союзників. Зокрема, у 1939 році Варшава опинилася в ізоляції, коли Велика Британія та Франція, попри підписані угоди, не дотрималися своїх обіцянок і дозволили Гітлеру окупувати Польщу.
Сьогодні ситуація може повторитися у новому вигляді. НАТО і США залишаються стратегічними союзниками, але ніхто не може гарантувати, що в критичний момент вони не оберуть власні інтереси. Як і тоді, геополітичний розклад може змінитися за одну ніч.
Єдиним справжнім гарантом безпеки для Польщі є рівноправний військовий союз з Україною – країною, що має досвід сучасної війни, сильну армію та чітке усвідомлення загрози зі Сходу.
Партнерство, а не патерналізм має бути у відношеннях між Польщею та Україною
Україні не потрібен «старший брат» у Варшаві. Їй потрібен рівноправний партнер для розвитку спільної оборонної політики, економічних зв’язків та стратегічного бачення майбутнього.
Повернення до моделей, коли все вирішувалося за «дзвінком до Варшави», — не просто принизливе, це небезпечне. Такий підхід уже колись призвів до катастрофи, коли внутрішні амбіції, гординя та взаємні образи розірвали Річ Посполиту, а потім — знищили її як державу.
Історія повторюється тоді, коли її забувають.
Європа, яка змінилася завдяки Україні
Сьогодні саме українська армія формує нову європейську безпеку. Польща, країни Балтії, Словаччина та інші східноєвропейські держави живуть у мирі лише тому, що українські військові тримають лінію фронту.
Україна фактично захищає східний фланг НАТО, навіть не будучи членом Альянсу. Якщо у Варшаві це усвідомлюють, то замість вимагати “взаємності” варто розвивати спільну оборонну політику – створювати союзи рівноправних, а не вертикалі впливу.
Польщі пора будувати майбутнє, а не копатися в минулому
Історія відносин між Україною та Польщею складна – вона пронизана трагедіями, болем і взаємними звинуваченнями. Але зараз настав час, коли можна раз і назавжди звільнитися від тягаря історичних образ.
Замість того, щоб знову підіймати політичні амбіції та ділити історію, Польща й Україна повинні разом створювати майбутнє – спільну систему оборони, енергетичну незалежність та економічний розвиток.
Ми маємо шанс створити справжню Східноєвропейську вісь безпеки, яка стане гарантом стабільності континенту. І якщо Польща зробить ставку на Україну як на рівноправного партнера, то виграють обидві держави.
Україна не слабка і не потребує опіки – вона сильна, бо вистояла проти армії, яку боялася вся Європа. Польща має пам’ятати: український воїн сьогодні охороняє спокій Кракова, Любліна і Варшави.
Замість висування умов і вимог «взаємності», настав час створювати спільну майбутню безпеку, побудовану на основі рівності, довіри та взаємоповаги.
Адже той, хто сьогодні сперечається про минуле, може завтра знову стати жертвою історії.
