Poland-Ukraine

Коли була утворена Річ Посполита

Річ Посполита (Річ Посполита Обох Народів) була утворена в 1569 році внаслідок Люблінської унії між Королівством Польським та Великим князівством Литовським. Це об’єднання створило федеративну державу, в якій обидві країни мали спільного монарха, але зберігали значну автономію у внутрішніх справах. Унія передбачала об’єднання територій, спільну зовнішню політику та об’єднані війська. Річ Посполита проіснувала до третього поділу Польщі в 1795 році, коли її територія була розподілена між Російською імперією, Пруссією та Австрійською імперією.

Як перекладається Річ Посполита та що це означає

Назва “Річ Посполита” походить від польського “Rzeczpospolita,” що буквально перекладається як “Республіка” або “Справа публічна.” Це поняття відображає ідею держави як спільної справи її громадян.

Слово “Rzecz” означає “справа” або “річ,” а “pospolita” походить від слова “pospólstwo,” що означає “народ” або “громада.” Таким чином, “Rzeczpospolita” можна перекласти як “справа громадська” або “справа народу,” що підкреслює принцип спільного управління та участі громадян у політичному житті.

Цей термін є аналогом латинського слова “res publica,” яке також означає “справа народу” і використовується для позначення республіканської форми правління, де влада належить народові або його обраним представникам.

Чи входила Україна в склад Речі Посполитої

Так, значна частина території сучасної України входила до складу Речі Посполитої. Це сталося після підписання Люблінської унії в 1569 році, яка об’єднала Королівство Польське і Велике князівство Литовське в одну федеративну державу — Річ Посполиту.

До складу Речі Посполитої увійшли такі українські землі:

• Київське воєводство
• Брацлавське воєводство
• Чернігівське воєводство
• Волинське воєводство
• Подільське воєводство
• Руське воєводство (включаючи Львівську, Галицьку та Перемишльську землі)
• Белзьке воєводство

Ці території перебували під владою Речі Посполитої до середини XVII століття, коли в результаті Хмельниччини (1648-1657), національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, частина українських земель вийшла з-під польської влади і увійшла до складу Московського царства згідно з Переяславською радою 1654 року. Відтак, після подальших воєн і мирних угод, контроль над українськими землями змінювався, аж до поділів Польщі в кінці XVIII століття

Коли утворилася Друга Річ Посполита

Друга Річ Посполита утворилася після завершення Першої світової війни, в 1918 році. Формально проголошення незалежності Польщі відбулося 11 листопада 1918 року, коли Юзеф Пілсудський, після повернення з німецького ув’язнення, взяв на себе повноваження Верховного Командувача Польських Збройних Сил. Ця дата вважається днем відновлення польської державності.

Друга Річ Посполита існувала до початку Другої світової війни, коли в вересні 1939 року Польща була окупована з двох боків: Німеччиною з заходу і Радянським Союзом зі сходу. Це поклало край існуванню Другої Речі Посполитої.

Хто вважається засновником Польської держави

Засновником Польської держави вважається Мешко I, князь польського племінного об’єднання Полян. Він правив з 960 до 992 року і в 966 році прийняв християнство, що стало важливим кроком у зміцненні його влади і встановленні Польської держави. Прийняття християнства Мешком I є символічною датою утворення Польської держави, оскільки це сприяло інтеграції Польщі в європейську християнську спільноту і зміцненню міжнародного становища країни.

Мешко I є засновником династії П’ястів, яка правила Польщею до 1370 року. Його син, Болеслав I Хоробрий, також відіграв значну роль у становленні Польської держави, ставши першим королем Польщі в 1025 році.

Скільки поділів Речі Посполитої було здійснено

Було здійснено три поділи Речі Посполитої:

1. Перший поділ Речі Посполитої (1772 рік) – був здійснений Російською імперією, Королівством Пруссія та Габсбурзькою монархією (Австрією). Внаслідок цього поділу Річ Посполита втратила приблизно 30% своєї території та третину населення.
2. Другий поділ Речі Посполитої (1793 рік) – був здійснений Російською імперією та Пруссією. Цей поділ став наслідком спроби реформування Речі Посполитої після першого поділу та ухвалення Конституції 3 травня 1791 року. Після другого поділу Річ Посполита втратила ще значну частину своїх земель.
3. Третій поділ Речі Посполитої (1795 рік) – був остаточним поділом, який здійснили Російська імперія, Пруссія та Австрія. Цей поділ привів до повного зникнення Речі Посполитої з політичної карти Європи. Держава перестала існувати, а її території були розподілені між трьома державами.

Яку політику проводила Річ Посполита щодо українців

Політика Речі Посполитої щодо українців була складною і багатоаспектною, з різними періодами та підходами, які варіювалися від відносної автономії до жорсткої централізації та репресій. Деякі ключові аспекти цієї політики включають:

1. Соціально-економічний утиск:
   • Українські землі, що входили до складу Речі Посполитої, були під владою польської шляхти, яка проводила політику закріпачення селян. Це призводило до соціальної напруги та численних конфліктів.
2. Релігійні переслідування:
   • Польська влада намагалася впровадити католицизм як основну релігію, що призводило до релігійних утисків православних українців. Після Берестейської унії 1596 року було створено греко-католицьку церкву, яка мала підпорядковуватися Папі Римському, що викликало додаткове напруження між православними та уніатами.
3. Козацький рух:
   • Запорізька Січ і козацтво відігравали значну роль у протистоянні польській владі. Хмельниччина (1648-1657), національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, була спрямована проти польського гніту і призвела до значних змін у політичній карті регіону.
4. Культурна асиміляція:
   • Польська шляхта намагалася асимілювати українську еліту через процес полонізації, залучаючи їх до польської культури, мови та релігії.
5. Автономія та самоврядування:
   • В окремі періоди українські землі мали певну автономію, наприклад, в рамках Козацької держави, створеної після Хмельниччини, яка зберігала певний ступінь самоврядування.

Ця політика призводила до численних конфліктів і повстань, включаючи такі великі повстання, як Коліївщина (1768). Загалом, політика Речі Посполитої щодо українців була спрямована на інтеграцію та асиміляцію, що часто супроводжувалося утисками і конфліктами.

Хто керував Речі Посполитої

Річ Посполита мала унікальну систему управління, відому як “шляхетська демократія,” яка характеризувалася виборною монархією і широкими правами шляхти (дворянства). Основні керівні органи і посадові особи Речі Посполитої включали:

1. Король:
   • Король Речі Посполитої був обраним монархом. Кожен новий король обирався шляхтою на спеціальному з’їзді, відомому як “вальний сейм.” Король виконував функції глави держави, головнокомандувача армії та верховного судді, але його влада була обмежена сеймом і шляхетськими привілеями.
2. Вальний сейм:
   • Вальний сейм був двопалатним парламентом Речі Посполитої, який складався з Сенату (вищої палати) та Посольської ізби (нижньої палати). Сенат складався з вищих державних чиновників, єпископів та магнатів, а Посольська ізба — з вибраних шляхтичів. Сейм мав значну владу, включаючи право затверджувати закони, податки та приймати рішення про війну та мир.
3. Сенат:
   • Сенат включав найвищих посадових осіб країни, таких як канцлери, воєводи, каштеляни та архієпископи. Вони виконували важливі державні функції і часто радили королю.
4. Шляхта:
   • Шляхта мала значні права та привілеї, включаючи участь у виборах короля та сеймових зібраннях. Кожен шляхтич мав право голосу на вальних сеймах, що робило цю групу дуже впливовою у політичному житті країни.
5. Місцеве самоврядування:
   • На місцевому рівні управління здійснювали воєводи, старости та інші місцеві посадовці, які призначалися королем або сеймом. Вони відповідали за адміністративні, судові та військові справи у своїх регіонах.

Ця система управління, незважаючи на свої демократичні елементи, мала багато недоліків, зокрема через систему “ліберум вето,” що дозволяло будь-якому члену сейму блокувати ухвалення рішення. Це часто призводило до політичного паралічу та слабкості центральної влади, що зрештою сприяло падінню Речі Посполитої.

Що призвело до економічного занепаду Речі Посполитої

Економічний занепад Речі Посполитої був результатом багатьох взаємопов’язаних факторів, які впливали на державу протягом кількох століть. Основні причини економічного занепаду включають:

1. Політична нестабільність і система “ліберум вето”:
   • Система “ліберум вето” дозволяла будь-якому члену сейму заблокувати ухвалення рішення, що призводило до частих політичних криз і паралічу законодавчої влади. Це ускладнювало прийняття важливих економічних реформ і рішень.
2. Відсутність централізованої влади:
   • Сильна позиція шляхти та обмеженість влади короля призводили до децентралізації і слабкої центральної влади, що ускладнювало ефективне управління державою та проведення економічної політики.
3. Війни та зовнішні вторгнення:
   • Постійні війни та зовнішні вторгнення (шведські потопи, турецькі набіги, війни з Московією) виснажували економіку країни, призводили до руйнування інфраструктури та втрат людських ресурсів.
4. Соціально-економічні суперечності:
   • Закріпачення селянства та зростання феодальних зобов’язань призводили до зубожіння більшості населення. Багатство було зосереджене в руках магнатів і шляхти, що створювало велику нерівність і соціальну напруженість.
5. Слабка індустріальна база:
   • Річ Посполита залишалася в основному аграрною країною з незначним розвитком промисловості та ремесел. Це обмежувало економічний розвиток і конкурентоспроможність на міжнародних ринках.
6. Торговельні обмеження:
   • Втрата доступу до Чорного моря після турецьких завоювань обмежила можливості зовнішньої торгівлі. Крім того, економічна політика багатьох магнатів була спрямована на задоволення власних потреб, а не на розвиток загальнонаціональної економіки.
7. Відсутність модернізації:
   • Відставання у технологічному та організаційному розвитку в порівнянні з іншими європейськими державами призводило до зниження продуктивності та економічної ефективності.

Всі ці фактори разом призвели до поступового економічного занепаду Речі Посполитої, що стало однією з причин її політичного і військового ослаблення і, зрештою, до поділів наприкінці XVIII століття.