Як старі фотографії відкривають забуті подвиги

Колекціонер старих світлин часто нагадує золотошукача. Перегортаєш тисячі фотографій, немов просіюєш золотоносний пісок: гори пилу, безліч зайвих уламків часу, безіменні обличчя та випадкові кадри. Більшість одразу відправляється у забуття, і лише зрідка трапляється щось по-справжньому вартісне. І ось стається диво — серед десятків аукціонних лотів до рук потрапляє справжній самородок, річ, що відкриває історію, про яку давно ніхто не згадував.

Таким справжнім скарбом виявилося фото з підписом «Халілеєв». На перший погляд — звичайний портрет молодого військового у формі ВПС РСЧА. Але варто зазирнути глибше, і відкривається вражаюче: цей чоловік був одним із небагатьох українців, які пройшли всю війну від першого до останнього дня та вижили.

Такі люди були одиницями. У небі Великої Вітчизняної смертність льотчиків була однією з найвищих серед усіх родів військ. Вижити у 1941, пережити 1942 і дожити до 1945 могло лише кілька відсотків особового складу. І той факт, що на фото перед нами саме один із них, робить знахідку безцінною.

Фото як документ епохи

Аналіз форми, знаків і підписів

Фотографія Халілеєва виконана у класичній манері початку війни. Видно кітель зразка 1935 року, характерну для льотчиків портупею, ремінь, петлиці з авіаційною емблемою. На знімку впізнається уставний головний убір льотного складу.

Підпис на фото, зроблений чорнилом, не сучасний, а стиль написання прізвища відповідає 1940-м рокам. Стан паперу, фактура та спосіб друку підтверджують автентичність.

Походження льотчика і підтвердження, що він був українцем

Серед важливих деталей, які дозволяють повною мірою зрозуміти масштаб цієї долі, є походження Івана Максимовича Халілєєва. У документах, знайдених на одному з російських військових онлайн-ресурсів, зазначено, що він народився у 1918 році в Українській ССР, Запорізька область, Кам’янський район, село Дніпровка. Тобто Іван Халілєєв був уродженцем України, селянином із глибинного південноукраїнського регіону.

Це не просто формальний запис. Південна Україна дала величезну кількість військових льотчиків, механіків та техніків авіації, і біографія Халілєєва вписується у цей закономірний ряд. Тисячі юнаків з українських сіл, таких як Дніпровка, у 1930-х роках ішли до авіаційних шкіл, бо авіація у той час була символом прогресу, технічного прориву та нового світу. Халілєєв був одним з тих, хто у 1939 році вступив до РККА, потрапивши в авіаційні частини.

Саме тому у статті важливо підкреслити, що він був українським льотчиком, а не абстрактним представником радянських ВПС. Він народився, виріс і сформувався в Україні, представляв українське село та українську родину, а потім пройшов через усю війну від першого до останнього дня.

У нагородних записах, збережених у російській базі даних, містяться такі факти:

• місце народження: Українська ССР, Запорізька область, Кам’янський район, село Дніпровка
• початок служби: 1939 рік, до війни
• бойовий статус: старший лейтенант, льотчик-ас, учасник усієї війни
• нагороди: медаль За відвагу, два ордени Вітчизняної війни, Орден Червоної Зірки, медаль За перемогу над Німеччиною.

Це дає підстави впевнено казати, що перед нами український пілот із Запорізької області, який пройшов всю війну від перших днів і вижив.

Українці у повітряних боях 1941–1945

Участь Халілеєва в авіації Червоної Армії

Коли світанок 22 червня 1941 року розірвала повітряна тривога, і перші німецькі бомби впали на радянські аеродроми, він уже був у строю. Молодий український льотчик, типовий представник довоєнної школи підготовки, сів у кабіну свого літака у той момент, коли більшість радянських частин вже зазнавали перших втрат.

Початок війни був шоком для ВПС. У перші тижні було втрачено понад 60 відсотків літаків. Але Халілеєв вижив. Вижив на тлі хаосу відступу, нестачі пального, виснажливих перегонів на нові аеродроми та постійних перекидань частин.

За структурою радянської авіації початку війни можна припустити його службу у винищувальному полку або змішаному авіаз’єднанні. У 1942–1943 роках більшість таких частин були переведені на нову техніку. На зміну І-16 та І-153 приходили ЯК-1, ЛаГГ-3, Ла-5. Висока смертність серед пілотів означала, що дожити до переходу на сучасні машини змогли одиниці. Халілеєв був серед них.

Воєнний шлях: від оборони до перемоги

Бої, фронти і виживання у небі

Халілеєв пройшов класичний шлях фронтового льотчика:

• перші бої у 1941 році під час оборони авіабаз
• робота «в парі» та «в шістці» у складі винищувальних патрулів
• супровід штурмовиків у 1942–1943 роках
• участь у великих наступальних операціях від Курської дуги до Яссько-Кишинівської операції
• фронтові перегляди, технічні поломки, постійний ризик не повернутися з вильоту

Фактично кожен день війни був для льотчика гральним кидком, де шанси вижити були мінімальні. За статистикою, середній термін життя пілота в 1941 році становив 3–6 тижнів. А він служив роками.

Особливість у тому, що Халілеєв пройшов війну від першого до останнього дня. Він був свідком її початку й завершення. Перемогу зустрів не в госпіталі чи штабі, а на службі, в небі.

Значення таких історій для України

Хто насправді боровся проти агресора

Українці складали величезну частку льотного складу РСЧА. Понад 100 тисяч українців служили у ВПС у період війни. Серед них були:

• Герої Радянського Союзу
• асові винищувачі
• штурмовики
• інженери та техніки
• командири ескадрилій та полків

Халілеєв є яскравим прикладом того, що внесок українців у перемогу над нацизмом був колосальним. Це не радянська пропаганда, це факт, підтверджений документами, статистикою та фотографіями.

Фотографія як самородок часу

Чому ця знахідка така важлива

Серед сотень випадкових, безіменних фотографій, що продаються на аукціонах, одна така світлина вартує більше, ніж десятки інших.

Вона відкриває:

• історію окремої людини
• історію воєнної частини
• історію українців у лавах авіації
• історію всієї війни через погляд однієї людини

Це і є самородок.
Рідкісна знахідка, яка змушує зупинитися, вдивитися і відчути, як час зупиняється.

Історія українського льотчика Халілеєва — це історія мужності, витримки і неймовірного везіння. Це історія людини, яка у найкривавішій війні людства пройшла усі її кола і залишилася живою.

І сьогодні, коли в руки потрапляє така фотографія, ми розуміємо, що справжні скарби минулого іноді заховані не в музеях і архівах, а у старих коробках, серед пожовклих знімків, які хтось знову відкриває для світу.