Личаківський цвинтар у Львові є місцем, де історію можна читати за іменами, датами та написами на камені. Тут збереглися старовинні надгробки, родинні каплиці, могили письменників, науковців, митців і військових. Його алеї поєднують різні епохи, від австрійського Львова до незалежної України, яка сьогодні прощається зі своїми захисниками.
Історія Личакова почалася задовго до появи монументальних гробівців і впорядкованих меморіалів. Щоб зрозуміти її, потрібно розрізняти ранні поховання на цій території, вік окремих збережених плит та офіційне заснування міського цвинтаря.
Найдавніші поховання: що було до 1786 року
За дослідженнями Центру міської історії, ранні згадки про поховання на території майбутнього Личаківського цвинтаря сягають приблизно 1567 року. Тоді тут ховали жертв чуми. Місцевість називали «пісками», і вона розташовувалася поза щільною міською забудовою. Проте ці ранні поховання ще не становили впорядкованого міського некрополя, який сформувався згодом.
Особливу увагу привертає надгробна плита з датою 1675 року та написом старовірменською мовою. Її згадує львівське Бюро спадщини серед найдавніших пам’яток Личакова. Однак дата на плиті сама собою не визначає часу заснування цвинтаря: давній надгробок міг опинитися тут пізніше. Саме тому вік пам’ятника та історію місця поховання потрібно розглядати окремо.
До найдавнішого шару вже офіційного цвинтаря належать надгробки кінця XVIII століття. Під час реставраційних робіт у його старій частині було виявлено плиту 1787 року, пов’язану з Анжелею Людовікою з Коморовських, графинею Боньковською. Такі знахідки дозволяють повертати імена людей, похованих у перші роки існування некрополя.
Заснування цвинтаря за австрійської влади
Офіційною датою заснування Личаківського цвинтаря вважається 1786 рік. Його відкриття було пов’язане з реформами імператора Йосифа II, які передбачали припинення поховань біля міських храмів і перенесення кладовищ за межі забудови. Це змінювало давню традицію, коли померлих ховали поруч із парафіяльними церквами, майже посеред повсякденного життя міста.
Спочатку Личаків займав невелику ділянку на вершині пагорба. Звідси цвинтар поступово розростався на сусідні схили. Він обслуговував середмістя та Личаківську дільницю, а серед похованих було чимало заможних львів’ян. Розташування поза міською забудовою давало можливість збільшувати територію.
За даними офіційного туристичного порталу Львова, нині історичний некрополь займає понад 42 гектари, а загальна кількість похованих за час його існування становить близько 300 тисяч людей. Отже, за понад два століття невеликий заміський цвинтар перетворився на великий меморіальний простір.
XIX століття: поява алей, каплиць і скульптур
Вирішальний етап упорядкування Личакова розпочався 1856 року. Плануванням території займався керівник університетського ботанічного саду Карл Бауер, а подальші роботи пов’язують із Титом Тхужевським, який став адміністратором цвинтаря. З’явилися продумані алеї та доріжки, територію поділили на поля. У 1875 році спорудили головну браму в неоготичному стилі. spadshchyna.lviv.ua
Поступово сформувався характерний вигляд Личакова: дерева над звивистими стежками, родинні гробівці на схилах, каплиці та скульптури біля могил. Над пам’ятниками працювали відомі майстри, зокрема Гартман Вітвер, Антон і Йоганн Шімзери, Пауль Евтельє та інші скульптори. Їхні роботи перетворили поховальну пластику на одну з головних мистецьких цінностей цвинтаря.
Скульптурні постаті скорботних жінок, ангелів, символічні урни та хрести передавали уявлення різних поколінь про смерть і пам’ять. Водночас розміри гробівців, матеріали та оформлення свідчили про достаток родини, її суспільне становище й художні смаки.
Місце спочинку видатних людей
Личаківський цвинтар став важливим місцем української культурної пам’яті. Тут поховані Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Соломія Крушельницька, Іван Труш, Станіслав Людкевич, Іван Крип’якевич та багато інших діячів культури й науки. Серед польських поховань відомі могили письменниць Марії Конопницької та Габріелі Запольської. ЕСУ
На багатьох ділянках поруч можна побачити написи різними мовами. Ця особливість допомагає відчути складну історію Львова, у якому жили й працювали представники різних громад. Родинний надгробок нерідко розповідає про кілька поколінь, а зміна мови написів чи оформлення пам’ятника показує, як змінювалося саме місто.
Для відвідувача Личаків є також нагодою побачити людей за відомими прізвищами. Письменник, чиї твори вивчали у школі, композитор, чию музику слухали, або науковець із назви міської вулиці тут постають як конкретні особистості зі своїм життям і долею.
Перша світова війна та військові поховання
Перша світова війна додала до історії Личакова великі військові кладовища. У 1914–1915 роках було закладено цвинтар для військовополонених австро-угорської армії, які помирали у львівських шпиталях. Надалі тут ховали військових різних національностей, а після впорядкування та перенесення поховань у міжвоєнний період їхня кількість перевищувала десять тисяч.
Личаків зберігає також пам’ять про Українських січових стрільців, Українську галицьку армію та пізніші покоління учасників визвольної боротьби. Військові ділянки утворюють окремий історичний шар некрополя, пов’язаний із боротьбою за державність України.
Польський меморіал і «львівські орлята»
Одним із найвідоміших комплексів є польський військовий цвинтар, який часто називають Меморіалом орлят. Його історія почалася з поховання польських військових 24 листопада 1918 року. Навесні 1919-го сюди почали переносити останки загиблих із тимчасових могил.
Меморіал пов’язаний передусім із польсько-українською війною 1918–1919 років та польсько-більшовицькою війною 1920 року. Для українців події листопада 1918-го були боротьбою за Західноукраїнську Народну Республіку, для польської пам’яті вони стали обороною Львова. Висвітлення цього комплексу потребує уваги до обох історичних перспектив.
Архітектурний проєкт створив Рудольф Індрух. Комплекс отримав каплицю, катакомби та монументальну арку. У радянський період він зазнав руйнувань, особливо 1971 року. Відновлення відбувалося наприкінці XX та на початку XXI століття.
Радянський період: втрати та зміна меморіального простору
У радянський час частина давніх військових поховань була знищена або перебудована. Австрійський військовий цвинтар утратив свій первісний вигляд, а польський меморіал зазнав цілеспрямованого руйнування. Це були втрати не лише архітектури: порушувалися могили, зникали імена та зв’язки між похованнями.
У 1974 році військове кладовище, відоме як Марсове поле, реконструювали. Уздовж головної алеї встановили чорні гранітні плити над перепохованнями військових Червоної армії. Радянський меморіал став новим оформленням території, яка вже мала попередню історію військових поховань.
Музей-заповідник і повернення пам’яті
10 липня 1990 року Львівська міська рада надала території Личаківського цвинтаря статус історико-культурного заповідника. Це стало важливим кроком до охорони некрополя як цілісної історичної пам’ятки.
У наступні десятиліття відновлювали надгробки й меморіали, досліджували поховання та повертали пам’ять про репресованих. У 1990-х роках на території військового цвинтаря перепоховали останки жертв більшовицького терору, знайдені у Замарстинівській тюрмі. Так у просторі, де раніше домінував радянський меморіал, з’явилося місце вшанування людей, убитих радянською владою. Інтерактивний Львів
Сучасність: Небесна Сотня та захисники України
Новий трагічний розділ історії Личакова пов’язаний із Революцією гідності та війною росії проти України. На цвинтарі поховані Герої Небесної Сотні й військовослужбовці, які загинули, захищаючи державу після 2014 року.
Після початку повномасштабного вторгнення на території колишнього Марсового поля сформувалося Поле почесних поховань Героїв. Перші поховання українських військових тут відбулися у квітні 2022 року. У 2024 році завершився архітектурний конкурс на меморіальний комплекс, після якого проєкт доопрацьовували за участю родин загиблих.
Поруч зі старовинними каплицями й надгробками сьогодні можна побачити фотографії сучасних захисників, українські прапори, квіти та особисті речі. Для їхніх близьких ці могили є місцем щоденної пам’яті. Для решти суспільства вони нагадують, що історія Личаківського цвинтаря продовжується, а боротьба за свободу України має конкретні імена та людські долі.
Polska publicystka i autorka tekstów społeczno-historycznych. Pisze o pamięci historycznej, Europie Wschodniej, kulturze oraz przemianach społecznych we współczesnej Europie.
