Коли старий метал оцінюють дорожче за технології майбутнього
Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що домовленість про передачу Україні винищувачів МіГ-29 не відбулася. За його словами, Польща мала передати літаки, а Україна, поділитися технологіями виробництва безпілотників. Варшава стверджує, що саме Київ згодом відмовився від виконання домовленостей.
При цьому польське Міністерство оборони вже підтвердило, що ці літаки поступово будуть списані. Тобто машини, які Польща вважає такими, що втратили перспективу для власної армії, тепер просто підуть на утилізацію.
Саме ця обставина викликає найбільше запитань. Якщо ресурс літаків майже вичерпаний, то наскільки рівноцінним можна вважати обмін старої радянської техніки на технології, які сьогодні визначають вигляд сучасної війни?
Україна заплатила за ці технології кров’ю
Українська школа безпілотної війни не з’явилася в лабораторіях мирного часу.
Вона створювалася під постійними ракетними ударами, на передовій, у майстернях волонтерів, на полігонах і безпосередньо на лінії фронту. Кожне нове технічне рішення оплачувалося досвідом, який дуже часто коштував людських життів.
Саме тому українські технології сьогодні становлять стратегічну цінність. Це вже не просто креслення чи окремі моделі дронів. Це досвід держави, яка першою у світі була змушена будувати систему масового застосування безпілотників у війні такого масштабу.
Пропонувати обміняти цей ресурс на літаки, які самі поляки вже визнали такими, що відпрацювали свій час, виглядає, м’яко кажучи, дуже своєрідною логікою.
Чому у Варшаві змінився тон
Ще кілька років тому Польща була одним із найактивніших союзників України. Але останнім часом складається враження, що у відносинах дедалі частіше починають переважати політичні претензії.
Історичні суперечки, торговельні конфлікти, питання кордону, тепер ще й історія з МіГ-29. З боку може здатися, що у Варшаві дедалі частіше виходять із думки, що головна небезпека вже позаду.
Поки українська армія стримувала російський наступ і результат війни залишався невизначеним, польські політики значно обережніше добирали слова. Але коли стало очевидно, що Україна не лише вистояла, а й перетворилася на одну з найсильніших армій Європи, тон почав змінюватися.
Складається враження, що частина польської політичної еліти почала сприймати власну безпеку як гарантовану даність.
Чи не надто велика ставка робиться на Сполучені Штати
Можливо, у Варшаві виходять із простого розрахунку. Польща є членом НАТО, на її території перебувають американські військові, а отже у разі небезпеки Сполучені Штати обов’язково прийдуть на допомогу.
Але міжнародна політика не знає вічних гарантій.
Сьогодні у Вашингтоні одна адміністрація, завтра може бути інша. Уже зараз у США дедалі частіше звучать заклики скорочувати участь у європейських справах і вимагати від союзників самостійно вирішувати власні безпекові проблеми.
Не можна повністю виключати ситуацію, за якої майбутній президент США скаже: це європейська проблема, Європа повинна впоратися сама.
І тоді постане зовсім інше питання. Хто стане першим союзником Польщі у випадку серйозної кризи на східному фланзі НАТО? Хто матиме реальний бойовий досвід сучасної війни? Хто вже навчився протистояти російській армії?
Відповідь очевидна.
Україна не повинна роздавати свої головні переваги
Ця історія має стати для Києва ще одним уроком.
Україна повинна максимально обережно ставитися до передачі власних військових технологій навіть найближчим партнерам. Світ поважає нас не через співчуття і не через красиві промови на міжнародних форумах.
Світ поважає Україну тому, що вона стала одним із центрів створення військових технологій нового покоління.
Саме це сьогодні є нашим найціннішим стратегічним активом.
Партнерство повинно бути взаємовигідним. Але взаємна вигода не означає, що Україна має обмінювати технології майбутнього на техніку минулого. Особливо тоді, коли ця техніка вже не потрібна навіть її нинішньому власнику.
У міжнародній політиці дуже легко звикнути до відчуття безпеки. Історія Європи неодноразово показувала, що саме в такі моменти політики починають ухвалювати рішення, про які згодом доводиться шкодувати.
Polska publicystka i autorka tekstów społeczno-historycznych. Pisze o pamięci historycznej, Europie Wschodniej, kulturze oraz przemianach społecznych we współczesnej Europie.
